Украинский  Русский
Головна > Будівництво басейнів > Історія басейнів

Історія басейнів

Хочете власний шматочок моря або найчистіше гірське озеро у себе на подвір’ї? В наш час це не становить особливої проблеми. Лазурна гладь води, що поблискує в сонячних променях, на задньому дворику або в люмінесценції вогнів цокольного поверху котеджу, подарує вам свою прохолоду спекотного літа, та розбавить морозні будні холодною зимою. Басейн не така вже й рідкість у сучасному світі. Проте мало хто знає історію виникнення цієї прегарної, вкрай корисної споруди, котра може принести своєму власникові величезну насолоду та користь.

Історія басейнів Історія басейнів Історія басейнів Історія басейнів Історія басейнів

На жаль, а може бути, і на щастя, але сучасність мало що придумала сама. Багато є досягненням минулих епох, і основні винаходи, як науки та культури, так і дозвілля прийшли до нас з класичної Греції, величного Риму та загадкового Сходу. Басейн теж гість з тих часів. Давні греки, котрі надавали своєму здоров’ю та формі значення більше, ніж будь-хто, були батьками цієї побудови. До мовної практики греків було введено термін, який характеризував людину некультурну наступним чином - «не вміє ані читати, ані плавати». Вони популяризували плавання та почали зводити плавальні споруди на територіях гімназій, де тренували атлетів і воїнів.

Життя басейну було продовжено в рамках давньоримської культури. В результаті римських завоювань різного роду багатства, досягнення думки та інженерії потекли до Риму та італійських міст. Всім відома любов римлян до тілесного, їх пристрасть попаритися в лазнях (термах) для подовження молодості, краси та здоров’я. Якщо в Греції басейн відповідав громадським вимогам, то в Римі він набув індивідуальності, а саме, басейн став вважатися предметом розкоші та критерієм соціального статусу власника. Але про громадську користь басейну не забули. Навмахії були одним з видів ігрищ, які імпровізували морські битви гладіаторів. Також басейни використовувалися для яскравих вистав, таким, наприклад, був басейн у Таорміні, розвалини котрого до цих пір дивують погляд допитливого туриста. Вода подавалася з міського водогону, котрий відповідав останнім вимогам техніки того часу, а його розмір вражає й по цей день – діаметр споруди становить 122 метри, а глибина - 5.

В епоху Середньовіччя разом з усіма попередніми досягненнями минулих років, басейн теж був підданий забуттю. Хрестоносці, побувавши за стінами казкових палаців шейхів, зробили спроби реанімувати практику омовіння, але Свята Церква присікла це гріховне заняття, вважаючи його вкрай непристойним і богохульним.

В 19 столітті цей винахід знову посідає свої позиції. Після відновлення Олімпійських ігор в 1869 році, плавання підноситься до рангу спорту, а басейн переходить з приватних рук до громадського користування. Величезними темпами відбувається будівництво плавальних споруд, у тому числі й критих басейнів.

Ігноруючи протести Берлінського товариства дерматологів, з ініціативи та розробки єпископа Кнайпа та батьків гімнастики Яна та Мюллера, в 1877 році в Бремені з’являється перший у світі громадський плавальний басейн. Всьому світові відомо, що все, що ні робиться в Німеччині, робиться з притаманною для цієї країни серйозністю та раціоналізмом. Також були закладені основи проектування басейну. Він відповідав усім можливим вимогам гігієни, практикував доступні для того часу способи знезаражування води, а також систему гідроізоляції та водоочищення. Якщо спочатку плавання навчалися переважно офіцери військових училищ і кадетських корпусів, то тепер це стало доступним для всіх бажаючих.

Ця подія послужила поштовхом для початку масового будівництва басейнів по всьому світі. Проте все ж не стихали суперечки між дерматологами та бажаючими займатися плаванням. І було знайдено компроміс. Банно-плавальний комплекс «Goseriede» в Ганновері, будівництво котрого зайняло 15 років (1890-1905) став тою золотою серединою, тим довгоочікуваним рішенням, яке задовольняло вимоги обох сторін. Для зручності відвідувачів план проекту передбачав перехід з центрального приміщення до інших, прилеглих до нього будівель. Інтер’єр було прикрашено різними підлоговими та настінними мозаїками, стіни та підлога облицьовані білими плитками, зал перекритий залізними склепіннями. Вся будівля відповідала належним санітарно-гігієнічним і технічним нормам: найновіші фільтри, методи очищення води, її підігрів, душові та банні приміщення, освітлення павільйонів – придратися було ні до чого. Ці принципи, створені в Германії, використовуються й по цей день.

Істина народжується в суперечці. Немало років минуло з моменту народження ідеї про створення басейну. Зміни переживали як функції басейну, так і його популярність. «Так, це я. У мене все добре, купаюся в басейні, п’ю джус, оранжад, прямо не виходячи з басейну. В мене багато друзів, машина, особистий шофер..» - з цих слів, сказаних хвастливим Кешею з відомого всім мультфільму, стає зрозуміло, що, починаючи з 60-х років XX століття, басейн - це не просто місце, де можна поплавати, але це особливий символ dolce vita, символ заможності його власника, розкоші, престижний спосіб оформлення культурного простору.